Перечитывая классику

– Так. Какие же меры вы приняли, чтобы ликвидировать коррупцию, устранить диктатуру и жить, как принято в цивилизованном мире? – тут врач повернулся и бросил взгляд женщине в белом халате, сидящей за столом в сторонке. Та вынула лист и стала заполнять пустые места в его графах.

– Меры вот какие. Сварганил я на кухне плакатик…

– Вот этот? – спросил врач, указывая на измятый лист формата А4 с надписью «ПТН ПНХ», лежащий на столе рядом с кастрюлей.

– Этот самый, и…

– А кастрюля зачем?

– Ну да, кастрюля… – Иван покраснел, – кастрюля для головы, само собой, но дело в том, что он, пуйло, он, будем говорить прямо… с нечистой силой знается… и так его не скинешь.

Санитары почему-то вытянули руки по швам и глаз не сводили с Ивана.

– Да-с, – продолжал Иван, – знается! Тут факт бесповоротный. Он лично с Махатмой Ганди разговаривал. Да нечего на меня так смотреть! Верно говорю! Все видел – и балкон и пальмы. Был, словом, у Махатмы, за это я ручаюсь.
но дело в том, что он, пуйло...
Хутініада

Мене таким родила мати,

Пишайся, ріднеє село!

Я вмію краще всіх співати

Про те, що Хутін є Пуйло.

Уйло! Фуйло! Талант – це диво!

І як там не ідуть діла,

Нас не лякають перспективи,

Коли співаєм про Пуйла.

Нема, наприклад, в тебе газу,

Зима прийшла в твоє житло,

Скажи «Фуйло» чотири рази,

І мов проблем і не було!

І знов на серці в тебе свято!

Усе бур’яном поросло?

Невинний ти! Це він, треклятий!

Ла-ла-Уйло! Ла-ла-Мурло!

Гей, інженер! Нема зарплати?

Немає, чим нагріть води?

Приходь до нас, почнем стрибати,

І де біда? Нема біди?

Дотепність то є наша сила!

Співоче буде в нас життя.

Хоч би й чума нас покосила,

Дотепність – наше майбуття!

Від кризи то найкраща зброя,

Як гаркнуть «Хутін!» і «ля-ля!»,

Мільйонів сорок п’ять героїв,

І стане в нас нова земля.

«Дотепний мір»! Живем завзято!

Дитятко тільки в світ прийшло,

Чекають всі, що скаже «тато»,

А він йому: «Хутін Пуйло».

Прийде культура в кожну хату,

Митець одержить на чоло

Почесний знак «Навчав стрибати»

Або «Заслужене Стрибло».

Он, підор вийшов в депутати,

Украв усе, навіть табло,

То вже не гріх, бо вмів горлати:

«Пуйло брехло! Пуйло хамло!»

Пройшла доба патріотизму,

Бо він засмучував людей,

Ідея «хутіно-пуйлізму»

Тепер найвище всіх ідей.

Ну, як, таких, нас не кохати

За те, що «мочимо» Пуйла»?

А прийде голод – любі Штати

Дадуть їдла! Дадуть бабла!

Наш хист підтримає Європа

І всім убогим видасть грант…

І раптом…раптом думка! О-па!

А як не виручить талант?

І марна пісня оптиміста?

І ми заклякнемо від криз?

Аж тут дефолт заходить в місто,

Чорніє поле, небо, ліс.

І лячно стало вмить до жуті,

І мозок долбить, мов свердло:

«ЧИ ВИННИЙ В ТОМУ КЛЯТИЙ ПУТІН,

ЩО Я ТАКЕ ТУПЕ ХУ..ЛО?»

Ян ТАКСЮР
Re: но дело в том, что он, пуйло...
много букв и с ошибками в словах. не осилил. про что там?
Re: но дело в том, что он, пуйло...
вы всерьез считаете, что кто-то будет вот это читать тут, расшифровывать?
Только хотел написать, что у Булгакова Иван Бездомный эволюционирует до понимания уровня своих стихов /а значит, поднимается над своей гордыней/. А вышеозначенный ремейковый персонаж шансов на эволюцию не имеет по причине непроходимой тупости и злости. И тут наглядное подтверждение - самый первый комментарий.
...который, очевидно, никто не удосужился прочесть. От большого ума, очевидно.
Потому и эволюционирует, что тупости и злобе не подвержен был. Сознание чистое, готовое к восприятию нового.